Як з першої любові (3 вересня)

За народним календарем сьогодні Тадея. З цього приводу колись казали:

– На Тадея селянин не журився – в хаті хлібець завівся.

…Бувало, біжу цього дня до школи, а моя полотняна сумка аж гаряча. Бо в ній, крім зошитів та підручників, ще й окраєць хліба. Коли я сьогодні прокинувся вранці, в нашій хаті вже стояв густий і п’янкий запах свіжоспеченого хліба. Мама поклала на стіл подушки, застелила їх довгим рушником, а потім виклала хдібини і накрила їх шматком полотна. Хліб, щойно вийнятий з печі, дуже любить лежати на м’яких подушках.

Приємно мені згадати, як на Тадея свіжим хлібом пахли вулиці в нашому селі, і дими з коминів, і, звичайно ж, класи в школі. Бо кожна матінка давала своїй дитині до школи шматок хліба.

Мамин хліб – найдобріший, але пам’ятаю, якими смачними були окрайчики з рук нашої однокласниці Галинки Ярошенко. Її матінка Марія пекла такий хліб, якого, здавалось, не можна досхочу наїстись, чи житній він, чи з ярої пшениці…З тієї далекої пори у моїх ровесників особливо шанівне ставлення до хліба. Й досі у пам’ятку літа, коли селянин хоч і вирощував хліб, але ніколи не мав його вдосталь, бо зерна давали дуже мало, або й зовсім не давали. І ми, їдучи додому, везли з міста на гостинець по кілька буханців, булки та різну здобу.

І тепер, коли вже нікому возити хліб на гостинець, приїжджаючи на село у відрядження, я обов’язково заходжу до магазину, поцікавлюсь, чи є тут хліб. І я к побачу круглі пухкі паляниці, які печуть у багатьох селах Приорільського краю – у Петриківці, Царичанці, Личковім, Магдалинівці, в багатьох інших селах області, я, за словом поета, «плачу щастям, і молодію на півжиття, як з першої любові».

Відповісти