Олександр Токар

2-го вересня за народним календарем Самійла. Цього пророка селяни вважають своїм особливим покровителем і заступником.
Цієї пори в селі збирають картоплю. Коли надворі погідно та ще й урожай хороший, люди копають з добрим настроєм. Отож іду повз город Дмитра Заливахи, а той з бабою порає врожай.

– Боже поможи, – гукаю старим. Бабуся каже: “Спасибі, хлопче”. А дід мені: “За мужика Богові молиться Самійло-пророк. А ти бери відро і збирай картоплю. Ото нам і буде поміч”.

Що я й роблю. А надворі сонячно, тепло. У нашому степовому краї початок вересня завжди погідний. Бабине літо снує павутину, а вітерець-пустун підхоплює її і несе на городи, встеляє нею луки, чіпляє на деревах у діброві. Та ось почулись голоси граків, і ціла зграя птахів прошуміла над нами. Дід подивився услід гракам. “З Самійла, – каже, – птаство вже збирається у зграї. Скоро й відлітатиме”.

Дідусь швидко втомлюється, а тому запрошує в садок перепочити. У Заливахи дуже добрі груші. – Їж, – каже дід, – бо вже буду обривати фрукти.

– Нехай ще висять, – кажу.

– Е, ні, – заперечує Дмитро, – можуть бути заморозки, та й дерево не треба виснажувати. Он мій сусід Венедикт ще на Першу Пречисту обірвав груші в садку. Тільки дичка біля порога стоїть обліплена плодами. Але їй не страшно, вона сильна.

День хилиться до вечора, і дід каже мені: якщо захочеш, завтра підемо в діброву, я знаю місце, де родять опеньки.

– А не рано? – питаю. – Пора, – каже Дмитро, – до Самійлового дня вже з’являються перші гриби – опеньки.