Олександр Токар

В усі часи Спас другий був одним з найбільших хліборобських свят.

Ще й сонце не сходило, а сусідка баба Ївга уже стукає у наші ворота, гукаючи до матері: “У тебе все готове на посвяту, бо я до церкви уже йду”.

– Аякже, – говорить матінка, – і помідори, і мед, і хліб ось щойно вийняла з печі, і вибрала найкращі яблучка.
Треба сказати, що віруючі люди до Спаса Великого не їли яблук, бо вважали це за гріх. особливо жінки, в яких померли діти. Є таке повір’я, що в цей день Мати Божа роздає діткам на тому світі золоті яблука. Чия ж ненька порушила обітницю, тій дитині казали: “Твоє яблуко свиня з’їла”.

Після церкви сім’я врочисто сідала за стіл і розговлялась: їли яблука, запиваючи легким вином – яблучним чи виноградним, примовляючи: нехай садовина родиться. До Спаса селянин прагнув звкінчити жнива, знахарки востаннє заготовляли цілющі трави. Казали: “Діва Марія це зілля сіяла, Спас поливав – нам на поміч давав”. Після Спаса в північних регіонах України вже починались приморозки, тому й кажуть: “Прийшов Спас, держи рукавиці про запас”. А ще: “Прийшов Спас – пішло літо від нас”.

Спаса – це ще й день поминання родичів. Йшли на кладовище, на могилках розстеляли рушники, в полумисках ставили яблука, политі медом. Все лишалось до наступного ранку. І ще таке: щоб хвороба дівочу красу не точила, брала дванадцятеро яблук, нанизували на нитку й вішали на бантину. У такий спосіб відлякували нечисту силу, яка могла прийти за Євиним гріхом.